cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

Офіційна сторінка міста Нетішин
Про містоПідприємства та бізнесПропозиції для інвесторівГуманітарна сфераСервіс та відпочинокМіська влада
 
 
Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют

21-11-2008

Спогади про Голодомор 1932-1933 рр. мешканців м. Нетішина

Кунець Євгенія Григорівна

Народилася в 1929 р. Зараз проживає в м. Нетішині, вул. Снігурі, буд. 60. На час Голодомору 1932-1933 рр. мешкала у с. Нетішині, Славутського р-ну. Голод торкнувся родини Євгенії Григорівни. Їй було чотири роки. Пам’ятає, як мама пекла коржі з насіння лянки, варила борщ зі щавлю та кропиви. Тато ходив пішки у Ганнопіль та Плужне, міняв хатні вжитки на їжу. Одного разу приніс буханець хліба, коли мама його розрізала, то вони побачили, що всередині хлібини була кров…



Від голоду померли дядьки Євгенії Григорівни: Горох Василь Сидорович та Горох Олексій Сидорович. Спочатку опухли, не могли ходити, так і померли у хаті...



По той бік кордону у них було дві рідні тітки, але з ними не контактували, бо забороняли, лякали виселенням.

 

Маленюк Ольга Іванівна

Народилася 18 травня 1921 р. Зараз проживає у м. Нетішині, вул. Космонавтів, буд. 13. На час Голодомору 1932-1933 рр. мешкала у с. Нетішині, Славутського р-ну.

Про голод Ольга Іванівна пам’ятає особисто. Від голоду померла її двоюрідна сестра – Антоніна 

Поліщук віком біля 10 років.



Аби якось урятуватися, ходили по лугах, збирали щавель. Ходили “картопельку” збирали у полі. Тато працював, рубав ліс, робив за хліб. Чим могли харчувалися. Ходили восени збирали квасолю по городах. Як каже Ольга Іванівна: “Господь його знає, як хто жив”. Навесні збирали мерзлу картоплю, на плиту клали без жиру, попригарює, так і їли. У них була корова. “Вона держала нас на світі”, – говорить респондентка.



Зимою було важко. Навесні дуже важко було, нічого не було. Насіння ховали в гладущиках, шоб хоч щось посіяти.



Оповідачка пригадує, що молоді хлопці перебігали кордон, перепродували речі. Стріляли, ловили їх.

 

Нагорнюк Надія Іванівна

Народилася 27 лютого 1927 р. Зараз проживає у м. Нетішині, вул. Підгірна, буд. 14. На час Голодомору 1932-1933 рр. мешкала у с. Нетішині, Славутського р-ну.



В роки Голодомору Надія Іванівна ходила по колгоспних полях і шукала мерзлу гнилу картоплю. Ходила по селу і просила їсти чи картоплину. Стояла на могилках на проводах і просила милості у людей. У церкві стояла і просила їжі. Хто совісний, то давав дещо вкинути в рот, розповідає респондентка. Збирали щавель, бурячиння. З голоду померли її брати Микола (1930 р.н.) і Петро (1933 р.н.). Батько приніс був додому стегна дохлого коня – вони і те з’їли. Аби прохарчуватися, батько зарізав корову.

З дому у них забрали всі харчі. В роки Голодомору батьки Надії Іванівни працювали в колгоспі. Люди, які мали трохи зерна, то закопували, а активісти ходили, шукали і забирали все. “Ми пухли від голоду. Ми тоді були голі, босі, нічого не було. Не було за що купити”.



Садили замість картоплі лушпиння під лопату. Мішечком носили з колгоспу гній під лушпиння.

 

Погонець Варвара Іванівна

Народилася 1916 р. Зараз проживає у м. Нетішин, вул. Старонетішинська, буд. 9. На час Голодомору 1932-1933 рр. мешкала у с. Нетішин, Славутського р-ну.



Варвара Іванівна розповідає, що люди голодували, бо не вистачало їсти. Їхня сім’я не голодувала, “бо брат був агентом на підприємстві, йому видавали пайок, і він з нами ділився”. Варвара Іванівна з матір’ю ходила в колгосп, у бригаду. Їм за роботу давали 10 картоплин, трохи хліба, зерна, а ще в колгоспі варили їсти. Тяжко доводилося працювати...

 

Прокопчук Ганна Яківна

Народилася 2 лютого 1922 р. Зараз проживає в м. Нетішині, вул. Солов’ївська, буд. 229. На час Голодомору 1932-1933 рр. мешкала у с. Нетішині, Славутського р-ну.



Ганна Яківна розповідає, що коли ходили забирали зерно, то вони його ховали в гній; викопували яму в хліві під коровою і ховали в “сундуках” просо. Забирали й жорна, а було їх мало.



Збирали гнилу картоплю, їли одну картоплину на день. Ганна Яківна була старшою у сім’ї. Ходила по сусідах, просила юшку, щоб нею погодувати сестер і братів. Пухли з голоду.

 

Степанюк Надія Макарівна

Народилася 8 січня 1923 р. Зараз проживає в м. Нетішині, вул. Будівельників 11, кв. 6. На час Голодомору 1932-1933 рр. мешкала у с. Нетішині, Славутського р-ну.



“Під час тих подій було мені років зо десять” – розповідає Надія Макарівна. Жилося тяжко. Люди голодували, опухали від голоду. Батько пас товар, за це йому давали хліб, картоплю. Хліба було мало. Було таке, що їла скибку хліба зо два дні. А їсти то хотілося, то ходили на поле, там або збирали, або виривали із землі картоплю. Вона вже була сіра, а всередині трохи прогнивша. Але що було робити – варили та й їли. Навесні ходили на сінокос, там рвали щавель, з нього варили борщ. Той борщ був зелений, там крім щавлю майже нічого не було. Одного разу Надія Макарівна з сестрами прийшли на луг, а їх звідти дядько вигнав, сказав: “Йдіть жижуху рвіть”. Але кропиву вони не їли, дехто їв. Але такого, щоб люди людину їли, такого не було.



До того, як почало невистачати їжі, була у них корова, припаси хліба, а потім прийшли, забрали корову, хліб забрали. Щоб прогодувати сім’ю, батько пішов пасти товар.

 

Будига Ольга Максимівна.

Народилася 8 жовтня 1929 р. Зараз проживає у м. Нетішин, вул. Лісова, буд. 96. На час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в с. Нетішині, Славутського району.



Голод торкнувся всієї великої родини Ольги Максимівни. Сама вона мало що пам’ятає, але як підросла, про голод розповідали батьки та родичі. Казали, що з великими зусиллями можна було врятуватися від смерті. Виручали молоко та мерзла картопля, яку збирали на колгоспному полі. З неї робили млинці. А зі щавлю та кропиви варили борщ; інколи й варили ту картоплю, пили молоко або ж робили з нього молочні продукти. Крім корови, в господарстві батьків були кури та порося. У них ніхто нічого не забрав. Нестатки були загальні: мало що було в колгоспі, тож небагато і в людей.



Контактів по той бік кордону, себто з ближніми селами в Польщі родина Ольги Максимівни Будиги не мала, бо ніяких родичів там в них не було. Не чутно було, чи хто з односельців туди втікав. Також і збройні підрозділи в село не заходили. Відтак, становище цієї сім’ї в роки Голодомору, як вона сама про це повідомила, загалом було не дуже важке.

 

Венгерець Раїса Давидівна.

Народилася 12 липня 1930 р. в с. Садиба, Житомирської області, Бердичівського району. Зараз проживає у м. Нетішин, вул. Космонавтів, буд. 53. На початок Голодомору проживала в згаданому селі, проте в 1933 р. батьки переїхали в с. Нетішин.



Про голод знає лише з розповідей. Покійний чоловік Раїси Давидівної, Іван Васильович, інколи згадуючи ті страшні роки, розповідав, що нетішинці рятувалися залишками мерзлої і гнилої картоплі, яку вигрібали на полях. А сама вона їла те, за її словами, «що де [старші] видеруть, те й давали».

Збереглося в пам’яті, що бабця Одарка, тато і братик, Борис померли і хоронили їх в один день. А коли це було – не може сказати. Одне лиш знає добре і упевнено, що становище в сім’ї було «дуже тяжке».

 

Гончарук Надія Степанівна.

Народилася 26 грудня 1924 р. Зараз проживає в м. Нетішин, вул. Солов’ївська, буд. 160. В лихоліття Голодомору 1932-1933 рр. проживала в с. Нетішині, Славутського району.



Про смертельну небезпеку, що раптом нависла над селом, знає не з розповідей – «в роки Голодомору я [сама] була опухша від голоду». У їхній сім’ї, продовжує жінка, на щастя, від недоїдання не помер ніхто, але ж і як вижили – важко сказати: адже «всі були опухші». Одним словом, ласка Божа. Бо врятуватися від голоду «було майже неможливо». Не розуміє, чому з сельчан в той час ніхто не ловив рибу в Горині. Може, була яка заборона? Зате гриби в лісі можна було збирати. Немала то була підмога в харчуванні. А ще, пригадує Надія Степанівна, «варили якесь коріння, але я не пам’ятаю, з якої рослини; воно добавлялося до щавлю». А весною [1933 р.] «на полі збирали гнилу, мерзлу картоплю і пекли з неї млинці». Потім на городі вже виросла своя картопля. Пригадує, як мама наварили її, а старша сестричка, Олена, уже не стримувалась – їла, що там казати, як їдять місяцями голодні люди… Отже, «чуть не померла, ледь врятували». Це було в 1933 році.



Було цій сім’ї підмогою й те, що згадана сестра та ще старший брат, працюючи в лісовому господарстві, десь під Славутою спускали в лісі із сосен живицю, заробляли натурою «по буханці хліба». Одну хлібину вони з’їдали самі, а другу приносили додому.



«Чи забирали продукти й худобу? Аякже!» В часи Голодомору «врожаї картоплі були великі, але все забирали». І в них, Гончаруків «забрали все із харчів, а також корову і двоє коней. Якщо навіть знаходили трошки пшона, то і це забирали. Навіть і одежу».



Продукти забирали «свої, односельчани – комсомольці, серед яких були й чужі».



Увесь період 1932-1933 рр. був дуже тяжким для сім’ї Надії Степанівни. Це була велика родина: тато, мама, баба, чотири сестри і брат. В Польщу можна було б спробувати піти, і там знайомі підтримали б. Але, каже стара жінка, як вернутись? «У лісі нас могла ограбити банда Гоцьки. Як я пам’ятаю, Гоцька був з села Комарівка».



За словами Н. С. Гончарук, ця банда «ходила і грабила всіх», тобто забирала все, що лишалося після комсольців чи потім з’являлося в сім’ях, після їх відвідин – якийсь приварок, буханка хліба тощо.

 

Дацюк Ольга Іванівна.

Народилася 3 січня 1932 р. Нині проживає в м. Нетішин, вул. Лісова, буд. 60. На період Голодомору 1932-1933 рр. також мешкала в с. Нетішині.



Голодомор болісно торкнувся родини Ольги Іванівни. Як розповідала їй мати, в членів їхньої родини дуже розпухали та нестерпно боліли ноги. Особливо страждала цим мама, Наталія Федорівна. Саме від неї Ольга Іванівна дізналася про ті вкрай небезпечні два роки.



Головною годувальницею була корівчина, спасалися молоком. А ще були кури; правда, яйце було рідкістю, бо їй же, птиці, що було їсти? Усе зерно забрали в колгосп.



Сім’я в їжу використовувала усе, що було придатним для споживання. Переважно варили щавлевий борщ із гнилою картоплею. Кінець 1933 р. був найважчим, на думку Ольги Іванівни.

 

Довгалюк Марія Іванівна.

Народилася 5 квітня 1928 р. в с. Нетішин. Нині жителька м. Нетішин, мешкає по вул. Будівельників 11, кв. 35. Під час Голодомору також проживала в Нетішині.



Каже, що про голод сама не дуже що знає, бо було їй тоді 4 роки, а от з розповідей батьків чула, що люди голодували. Було таке, що пухли від голоду, помирали. Щоб якось вижити, люди ховали їжу, але по селу ходили активісти з шпичками і шукали. Якщо знаходили, наприклад, закопане зерно, то висилали в Сибір.

 

«Наша сім’я не голодувала, бо батько з мамою працювали в лісництві, там видавали пайок. До того ж, в сім’ї, крім мене, з дітей не було нікого. Рятувало нас і те, що була корова, а хто корову дорізав, то потім дуже голодували, опухали від голоду».



Хто мав хазяйство, ходив до колгоспу, то їм було легше, а в кого не було – дуже важко доводилося. Так, по сусідству з Довгалюками жили Федорчуки, тобто сім’я маминого брата. І в них ніякого господарства не було, то «два їхніх хлопчики – Федорчук Петро і Федорчук Микола, проживали за адресою: с. Нетішин вул. Підгірна, 5, померли від голоду».



А батько Марії Іванівни розповідав, що було й таке: батьки у своїх дітей їжу забирали. Зокрема, коли вже весною запрацював колгосп, то дядько Федорчук пішов на роботу; доньку відводив «на площадку» (в дитячий садок), там дітям давали їсти. Сестра їла рідку страву, а хліб ховала й несла додому тяжко хворій мамі. То батько перестрів і забрав у неї весь той хліб і з’їв.



В кого була корова і хто ходив до колгоспу, то таким було легше, менше опухали. А ще картоплю збирали по полю, «вона була гнила, а потім пекли пляцики, а ще їли щавель, кропиву». Найважче «в голодовку» було в зимові місяці – «тоді в людей не було взагалі що їсти». В Польщу ніхто не тікав, «бо ж не пропускали». Чи заходили в село озброєні люди – М. І. Довгалюк не пам’ятає. Але знає, що «краще стало жити, коли запрацював колгосп. Люди ходили до колгоспу, їх годували, давали зерно за трудодні».

 

Дорощук Надія Дмитрівна.

Народилася в с. Нетішин 1929 р. Там і жила в роки Голодомору. Нині проживає в місті Нетішин, вул. Солов’ївська, буд. 205.



 Про голод пам’ятає і сама, але більше знає від родичів. Тоді помер односельчанин (ніби від голоду) Гаврилюк Савка.

Її батьки торгували горщиками в Плужному (звідкись привозили). Були свої коні, може, мали й корову, того не пам’ятає. Але розкошів не було. Споживали картоплю й кропиву.



«Забирали продукти, худобу свої – сільські люди». Контактувати з жителями Вельбівного чи Бадівки прикордонники забороняли, люди боялися покарання за це. Крім того, були й такі, що слідкували, аби таких зв’язків не було.

 

Іванець Ольга Степанівна.

Народилася 1919 р. Проживає в . м. Нетішин, вул. Снігурі, буд. 23. В роки Голодомору жила в Нетішині.

У 1929 році було розкуркулювання, позабирали все, – худобу – корови, коні. Дід був старостою церковним. Його розкуркулили і вислали в Сибір. Ольга Степанівна працювала в лісі з братом. Давали там буханку хліба (качанового, з нього капало) на тиждень, то одну з братом їли, а другу приносили додому, бо вдома всі пухли від голоду. Пам’ятає, як в самої були ноги опухші від голоду. Так як вони були розкуркулені, то їх в колгосп не брали, а в колгоспі давали якусь кашу. Коли осінню 1933 р. вродила картопля, мати наварила молодої картоплі, то менша сестра наїлась і мало не померла, їй було дуже погано… Були бригади, їх називали «тридцятитисячники», ходили по хатах, шукали зерно, крупи.

 

Відділ з організаційних питань виконавчого комітету Нетішинської міської ради

 
[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

TyTa